Історія навчального закладу
Скасування кріпацтва, було одним з чинників, які призвели до певних зрушень на освітянській ниві. У найбільших селах та містечках, починаючи з другої половини XIX століття почали функціонувати церковнопарафіяльні школи, які після 1907 року були заміщені земськими школами з 4-річним навчанням. Поряд з дещо краще організованими церковнопарафіяльними школами в дрібних i середніх селах Поділля існували i школи грамоти, які являли собою особливий тип школи i не вважалися за правильно організовані, з одно або дворічним терміном навчання. Хоч вони й були погано забезпечені матеріально i мали слабо-підготовлених учителiв, проте відігравали відчутну роль у поширенні грамотності серед селянства.
Що до Жванчика, то розвиток освіти в ньому дещо припізнився. В той час, як в інших селах Ушицького повіту церковнопарафіяльні школи відкривалися вже в 60-их роках XIX століття. В Жванчику вона була зорганізована тільки у 1875 році за ініціативою місцевого священика Івана Жолткевича. Проте, наступиі роки можна назвати справжнім бумом в галузі освіти. Відкрились школи грамоти в навколишніх селах: у 1891 році в с. Малий Жванчик, у 1882 році в с. Трибухівка, у 1897 році в с.Ліпіни, не говорячи вже про єврейські школи, які були відкриті приблизно в цей самий період. Kpiм того, в зв''язку з потребою вчителів в Ушицькому i навколишніх повітах, у 1896 році в Жванчику була відкрито второкласну вчительку школу з трьохрічним навчанням i зразковою школою грамоти при ній.
Навчалися тут хлопчики з різних сіл та волостей Ушицького повіту за рекомендащями сільських священників. Школа була інтернатського типу з певним забезпеченням учнів харчуванням, обмундируванням i житлом. На першому повepci школи знаходились житлові кімнати, кухня, їдальня, а на другому noвepci — навчальні приміщення i кімната де жив завідувач школи Рогульський Григорій Олексійович. Bcix учнів нараховувалось до 50. Вони носили гарні чорні мундири з еполетами, петлицями, чорні з білими краями кашкети. Кожної суботи вони чітким строєм, разом з вчителями йшли до церкви на вечірню. На це видовище збігалось подивитись половина села.
В приміщенш второкласної учительської школи знаходилась початкова школа з трирічним навчанням, яка називалася зразковою школою грамоти, що давала такий рівень освіти, як чотирирічна земська.
Церковнопарафіяльна школа проіснувала в Жванчику до 1912 року, коли земство відкрило в Жванчику двохкомплектову земську школу в обсязі чотирьох років навчання. Землю під школу, яка знаходилась позаду тодішнього церковного подвір''я, земство викупило у одного жванчицького селянина. Першим вчителем був Іващук Назар iз Сокільця, який жив у школі разом з дружиною i дітьми. Закон Божий кожного дня після чотирьох уроків читав місцевий священик Іван Жолткевич. Bcix учнів в школі було до 40. Bci чотири класи сиділи в одному приміщенні за довгими лавками по 8-10 ociб. Школа вважалась змішаною, проте дівчат в ній було мало. Навчались у такій школі 6 днів на тиждень. Що ж до самого процесу навчання, то згідно Валуївського циркуляру 1863 року про заборону української мови в школах, а також Емського указу 1876 року, навчання в ycix школах велося російською мовою i вci засоби навчання також були на російській мові I тільки з 1916р., коли з''явився україський буквар i читанка, навчання розпочалось на українській мові. Випускники цієї школи могли продовжувати навчання у второкласній школі, або у Приворотському однокласному училищі.
Свою школу мало і єврейське населення Жванчика. Точно не відомо коли саме вона виникла, але точно відомо, що вона розташовувалась напроти заїзного двору в єврейському містечку. До появи цієї школи навчання єврейських дітей велося в кількох приватних будиночках.
Революційні події 1917 року внесли значні зміни в роботу закладів освіти села. В листопаді 1918р. второкласна учительська школа, яка була відкрита в 1900р., була перетворена у вище початкове училище за програмою першого i другого ступеів единої трудової школи. В 1920р., коли Радянська влада на Поділлі встановилась остаточно, згідно "Положения про єдину трудову школу", вперше відвідування школи стало обов''язковим для Bcix дітей. Кількість учнів швидко зросла i виникла серйозна проблема з шкільним приміщенням. Тому вже в 1921р. крім семирічної школи другого ступеня, яка розташувалась в двох корпусах (в колишній учительськш школі i у волості), функцюнувало ще дві початкові школи першого ступеня. Перша з них – єврейська, переведена з старого приміщення в колишню церковно-парафіяльну i друга – для сільських дітей, яка розташовувалась в примщенні колишнього панського урядника Вержановського. В ycix трьох школах нараховувалось 10 учителів, з яких відомі імена п''яти, що працювали в семирічці: завідуючий школою Володимир Васильович Ковардинський, учителі Павло Іванович Жолткевич, Іван Юхимович Ковальчук, Катерина Феодосіївна Єрмолівна i Галина Іванівна Жолткевич.
3 другої половини 20-х років Великожванчицька семирічка перетворилась у багатокомплектову школу з паралельними класами. Вона була добре укомплектована педагогічними кадрами i випускала добре підготовлених учнів. Учнівський контингент нараховував до 800 ociб, які, крім основного корпусу, навчались ще й у волості, клубі, на “поповій xaтi” i на “шуріповій хаті” (в майбутному дитсадок). Навчання в школі проводилось в дві зміни. Kpiм того, паралельно цій школі до самої війни працювала досить чисельна єврейська школа.
1930-1933 роки були “чорними роками” для учителів та інтелігенції села. Вже влітку 1930р. серед вчителів та інтелігенції села почались обшуки, арешти, звільнення з роботи, заслання в Сибір, на Соловки, за межі області. За ці кілька років Жванчик втратив свій найосвіченіший і найпрогресивніший прошарок населення. В ці роки були заарештовані і вислані: Ковардинський Всеволод Назарович – вчитель початкових класів (в минулому "білий офіцер"); Сусляк Семен Іванович – учитель російської мови (син священика Жолткевича Івана, засновника першої школи в Жванчику); Колядкіна Ніна Юріївна – вчитель малювання; Безпалько Василь Іванович – учитель біології; Флещук Пилип Никифорович – завуч школи, вчитель математики і фізики; Мисліборський Арсен Омелянович – учитель початкових класів. Кордонський Павло Миколайович – учитель молодших класів, а пізніше завідуючий відділом народної освіти Миньковецького району: Мастикаш... – учитель початкових класів, Осипчук ... – директор школи. Разом з ними репресовані були також Шуріпа Іван Іванович – фельдшер; Зборвський Бальтазар – ветфельдшер; Хитряк Іван Іванович – священик (помер на Соловках).
Частина з них вижили, були реабілітовані і повернулися у Жванчик. Така доля судилася Кордонському П.М. і Ковардинському В.Н.
Ряд вчителів отримали наказ виїхати за межі району і області. Серед них Белінська Олена Львівна (перша вчителька письменника Бабляка В.С.), Жолткевич Галина Іванвна, Мисліборська Ольга Омельянівна, Хитряк Зінаїда Павлівна.
Кінець 30-х років вніс певні зміни в сфері освіти. В 1937 р. семирічна школа була перетворена в неповну середню школу-прогресивку, а в 1939 р був здійснений перший випуск 10 класу (30 випускників). До початку війни було здійснено ще два таких випуски.
В 1939 р в Жванчику розпочалось будівництво школи медсестер при лікарні iм. В.І.Леніна. Але у зв''язку з великою потребою середньої школи в нових навчальних приміщеннях, новобудова була перепрофільована. Та закінчити будівництво до початку війни не вдалось i під час фашистської окупалиї новобудова зазнала великих руйнувань. Серед директорів школи людська пам''ять зберегла імена таких, як: Філіщук Пилип Никифорович (родом з Сиворіг), Разумов, Фастощук Олекій Петрович (загинув на фронті). Незадовго перед війною директорами були: Олійник, Сіньков Петро Іванович, Рижов Олексій. Останнім директором був Ющак В.О., який працював безпосередньо перед війною i на початку фашистської окупації.
В 1938 році у Великожванчицьку середню школу прибув молодий випускник Сумського педінституту імені А.С. Макаренка Марко Степанович Майдан, який працював вчителем хімії і був завучем до 1940 року. Коли почалась Велика Вітчизняна війна, він пішов добровольцем на фронт і за мужність та героїзм, проявлений при фосуванні річки Німан йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Під час німецької окупації (з 12 липня 1941р. по 28 березня 1944р. ) школа працювала епізодично. Німецька окупаційна влада не була зацікавлена в тому, щоб працювала школа. Та одразу після звільнення села, в квітні 1944 р., школа запрацювала на повну потужність. Рік у рік збілъшувалася кількість класів, учнів, учителів. Це були дуже важкі роки. В одному класі знаходилися учні різного вику (переростки). Багато учнів, що ходили до школи, іноді пропускали i цілий рік. Підручник, як правило, був один на весь клас, не вистачало зошитів. Свій відбиток наклав i післявоєнний голод. Та поступово становище покращилось, школа ввійшла в нормальний ритм роботи. Стабілізувався склад педагогічного колективу. I в 1950-1951 н.р. було здійснено перший післявоєнний випуск учнів 10-го класу (11 випускників). До 1957 р. часто змінювались директори школи. 3 квітня по червень 1944 р. очолював педагогічний колектив Пшелуцький Станіслав Boйцехович. 3 квітня по березенъ 1944-1945 н.р. директором школи працювала Бахіна Євдокія Сергіївна, а з квітня i до кінця навчального року Квятківський Дмитро Олександрович. Далі директорами школи були Романюк Константин Павлович, Гавінчук Григорій Данилович, Андрієнко Варвара Тихонівна, Сінъков Петро Іванович, Пшелуцький Станіслав Войцехович, Колісник Михайло Васильович, Голінько Іван Пилипович, Олексієва Ніна Федорівна.
3 1957 р. по 1975 р. директором школи був Криворука Василь Тарасович. За час перебування на посаді директора Великожванчицької ЗОШ проявив себе як здібний, талановитий керівник, який вмів згуртувати колектив школи на творчу працю по навчанню i вихованню підростаючого поколшня. Саме за час його керування школою було здійснено перехід до нового двоповерхового корпусу, який почав будуватися ще до війни. Василъ Тарасович був великим ентузіастом краєзнавчої справи. За його ініціативою у 1961 р. був створений історико-краєзнавчий музей iм. Д. П. Жлоби. Kpiм нагород за бойові заслуги: ордена "Червоної 3ірки", медалей "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняшй війні 1941-1945р.р.", "За відвагу", п''яти ювілейних, він мав нагороди за сумлінну працю на педагогічній ниві — значок "Відмінник народної освіти УРСР", грамоти.
3 1967 р. в школі була введена штата одиниця організатора позакласної роботи, яку з 1967р. по 1976р. займала Добжанська Ольга Олександрівна.
Багато талановитих педагогів очолювали школу i працювали тут у повоєнний перюд. В 1967 р. на честь 50-ї річнищ Великої Жовтневої сощалістичної революцї було, фактично, заново збудовано нову двоповерхову школу, яку, крім жванчицьких дітей вдвідували діти з дев''яти населених пунктів: сіл Рачинці, Яцківці, Гута-Яцковецька, Трибухівка, Ліпіни, xyrip Баба, Пріски, М. Жванчик, Чимбарівка, де були, в основному, тільки початкові школи. Початкові школи являють собою окрему сторінку в icтopiї освтніх закладів Великожванчицької'' сільської Ради. Вони виникли ще в кінці XIX ст., як школи грамоти. В післявоєнний період існувало дві школи грамоти: Маложванчицька з Чимбарівсыким філіалом i Ліпінська з Трибухівським філіалом.
В 1958 рощ Чимбарівський філіал був реформований в окрему початкову школу, а в 1959 році таке ж відбулося i з Трибухівським фліалом. В цих школах працювала невелика група вчителів, але вони віддали їм десятки років натхненної праці. Серед них слід назвати:
Мельника Петра Олексійовича - 1946-1974 р.р - М. Жванчик, Чимбарівка;
Сінькова Петра Дмитровича -1958-1971 p.p.-M. Жванчик;
Турчанську Марію Адольфівну - 1949-1959 p.p. — М. Жванчик;
Гончарук Ніну Іларіонівну - 1959-1996 pp. - М. Жванчик;
Ляндовського Мар''яна Йосиповича -1947-1968 pp.-Ліпіни;
Пшелуцьку Ліду Федорівну — 1947-1974 pp.-Ліпіни;
Мельник Марію Павлівну —1959-1978 pp. —Трибухівка, Ліпіни.
Проте всі ці школи припинили своє існування. В зв''язку з малою кількістю учнів в 1974 рощ була закрита Чимбарівська початкова школа, а в 1976 році — Трибухівська початкова школа. В 90-х роках закрилась i Маложванчицька початкова школа.
Після відомого закону " Про зміцнення зв''язку школи з життям i про дальший розвиток системи освіти" від грудня 1958 року в школі з 1961 року було введено профільне навчання з садівництва i плодоовочівництва. 3 другої половини 70-х років профіль змінився на підготовку трактористів i операторів машинного доїння. В цьому ж таки 1961 році на базі школи був відкритий історико-краєзнавчий музей.
3 1975 по 1997 н.р. директором школи був Грицюк Іван Микитович. За час перебування на посаді директора Великожванчицької середньої школи проявив себе як здібний, талановитий керівник. Роки директорування показали творчу, ініціаторську i господарську вдачу Івана Микитовича. 3 великими труднощами, але й з великою настирливістю була зведена добудова школи, обладнані i естетично оформлені навчальні кабінети, створений музей письменника-земляка B.C. Бабляка, почав діяти комп''ютерний клас.
За плідну працю та творчий пошук Грицюку I.M. присвоєно звания "Вчитель - методист", його нагороджено значком "Відмшник народної освіти УРСР", грамотами району, області, Міністерства освіти.
Розвитку освіти на селі багато в чому посприяло те, що в 1975 - 1976 н.р. школа отримала шефів-РТП "Слььгосптехніка", яке одразу ж допомогло у придбанні сільськогосподарської техніки: двох тракторів, зернозбирального комбайна, вантажного автомобіля. Toді ж було збудовано гаражі для цієї техніки, а також оформлено кращий в районі кабінет тракторознавства (завкабінетом Куцький В.А.). З допомогою шефів було придбано інструменти духового оркестру, керівником якого багато років був Гopix Олександр Петрович.
При школі працювала велика бібліотека (бібліотекар Українець М.Ф.). Фонд бібліотеки складав 12232 книги. Крім того, бібліотека забезпечувала учнів та вчителів газетами, журналами, художньою та методичною літературою.
На початку 80-х роив в школі було створено кролеферму. По вирощуванню i здачі державі кроликів у 1983 році школа зайняла перше місце в області, а учень Парандюк Юрій, який здав державі 107 шт. кроликів, був нагороджений безкоштовною путівкою у Всесоюзний піонерський табір "Артек".
Великою подією в icтopiї школи було присвоєння їй у 1985 році імені Героя Радянського Союзу М.С.Майдана, а 9 травня 1987 року на фасаді школі встановлено меморіальну дошку-барельєф.
13 жовтня 1988 року зборами уповнова
